Жили колись собі були дід і баба. Одного дня насипав дід у торбу гречаних коржиків, що баба напекла, та й подався до лісу по дрова.
Працював у поті чола, а опівдні розігнув спину й зітхнув:
— Ху-у, стомився! Мабуть, час уже й обідати.
Сів на колоду й заходився їсти коржики. Коли дивиться — перед ним миша.
— І ти голодна? На, їж! — сказав щедрий дід і кинув миші шматочок коржика.
Незабаром оточила його ціла зграя мишей.
— І ви хочете скуштувати гречаних коржиків? — спитав дід і віддав мищам майже всі коржики, сам нічого не з’їв.
Коли повернувся додому й розповів бабі про свою пригоду, та його похвалила:
— Добре зробив! Вони такі гарненькі, ці звірятка. Якось навідалася до діда й баби знайома миша та й каже:
— Діду, недавно ви нас так щедро частували. Будь ласка, приходьте до нас у гості!
— А де ви живете?
— Побачите, йдіть за мною.
Дід пішов услід за мишею і невдовзі опинився перед маленькою ніркою.
— Як же я влізу в таку нірочку? — спитав він.
— Заплющіть очі й вчепіться руками за мій хвостик,— відповіла миша.
Дід послухався її, вхопивсь за хвостик і вмить опинився у Мишачій країні.
Розплющив очі, дивиться — в кухні великого будинку миші гуртом розкачують коржики з квасолі та чумизи й наспівують:
Хай буде нас і сто, і двісті,
А “няу” чути нам не хочеться!
Так-так, так-так
А “няу” чути нам не хочеться!
Дід, усміхаючись, дивився і слухав. Аж тут до нього підійшла знайома миша і мовила застережливо:
— Діду, будь ласка, не кажіть “няу”! Бо ми дуже боїмося цього слова.
— А чого б це я мав казати “няу”?
Миша заспокоїлась, побігла в комору й принесла дідові свіжого коржика.
— Пригощайтеся, пригощайтеся! — припрошувала вона.
Миша так щедро частувала діда, що в нього мало живіт не луснув. А на прощання обдарувала купою грошей.
Вибрався дід із Мишачої країни так само просто: заплющив очі, вхопився за мишачий хвостик і вмить опинився вдома.
Почув про цю пригоду жадібний сусід і наступного дня, прихопивши з собою гречаних коржиків, подався до лісу.
Опівдні, коли він сів на колоду й узявся їсти коржики, до нього підбігла миша.
— На, їж! — роздратовано мовив сусід і кинув їй коржика. Згодом миша повернулася й сказала:
— Просимо до нас у гості! Тепер наша черга вас частувати.
— Авжеж, авжеж! — зрадів сусід і пішов услід за мишею, а коли опинився перед ніркою, спитав: — А як же я влізу в таку нірочку?
— Заплющіть очі й вхопіться руками за мій хвостик!
Сусід послухався миші, вхопився за хвостик і вмить опинився в Мишачій країні. Розплющив очі, дивиться — миші гуртом розкачують коржики й наспівують:
Хай буде нас і сто, і двісті, А “няу” чути нам не хочеться! Так-так, так-так, А “няу” чути нам не хочеться!
“Все відбувається так, як розповідав сусід,— подумав він, а сам не відводив очей від скриньки під стіною.— Цікаво, скільки грошей мені дадуть? От якби всі забрати!”
Тим часом з’явилася знайома миша і мовила застережливо:
— Діду, тільки не кажіть “няу”! Бо ми дуже боїмося цього слова. “Он воно що! — подумав сусід.— То треба занявкати по-котячому,
і миші відразу порозбігаються. А тоді й гроші можна буде забрати!” І він закричав:
– Няу!..
Тієї ж миті в Мишачій країні стало темно, а всі миші дременули геть.
“От добре, що ви повтікали!” — зрадів сусід і почав мацати навколо себе руками. На скриньку з грішми таки натрапив, та от лихо — дверей не знайшов.
Кажуть, нібито він задихнувся в Мишачій країні та й помер.
