Давно колись жила собі баба з невісткою. Та не було між ними злагоди. Баба тримала невістку в чорному тілі: сама нишком наїсться, а невістка голодує.
Одного дня, коли свекруха була вдома сама, принесла їй сусідка коржиків.
— Дякую, дякую! Я їх зараз же скуштую,— сказала баба і поїла майже всі коржики.
Лишилося тільки п’ять, але і їх баба ой як не хотіла віддати невістці! А тому поклала коржики у горщик, гарненько його прикрила й поставила у комод. Та все одно не заспокоїлася, аж поки не звеліла коржикам:
— Слухайте уважно. Як невістка загляне, перекиньтесь жабами. Баба повторила заклинання кілька разів і пішла з хати.
Однак невістка, яка саме повернулася з поля, все це бачила й чула, заховавшись за дверима. “От скнара!” — подумала вона, а коли стара вийшла з двору, то вийняла з комода коржики й з’їла.
“Треба провчити свекруху!” — вирішила невістка.
Побігла вона на город за хатою, наловила жаб, напустила їх у горщик і гарненько його прикрила, а сама знову пішла в поле.
Невдовзі свекруха повернулася додому і, згадавши про коржики, поспішила до хати.
“Добре, що нема невістки”,— подумала вона і вийняла з комода горщик.
Та от диво — коржики обернулися в жаб і повистрибували з горщика.
Баба сторопіла.
— Ой, коржики, таж це — я, це — я! Як будете так стрибати, то вся начинка з вас повипадае! — благала стара і кинулася вслід за жабами.
А жаби стриб у город за хатою — тільки їх і бачили.
